Затримка мовленнєвого розвитку дитини
Автор: нейропсихолог Олена Яковенко
Журнал “Практичний психолог: дитячий садок, №7, 2013”
Особливого значення мовлення дітей набуває в ранньому віці. Сам тоді воно виникає, починає розвиватися, разом із ним розвивається психіка дитини. Тому діагностику психоемоційного розвитку потрібно розпочинати з мовлення. Воно, як термометр під час застуди, стає індикатором “температури” мозку, вказуючи на його недорозвиток чи затримку дозрівання структур.
Про майбутню освіту свого нащадка сучасні батьки починають замислюватися ще тоді, коли той перебуває на етапі внутрішньоутробного розвитку. Щойно дитина “оселяється” вдома, починається її пасивне навчання та підготовка до задуманої батьками школи. Для цього купують багатофункціональні іграшки, брязкальця для “вундеркіндів”, картки й електронні програми для навчання читанню на підсвідомому рівні. Також батьки з пелюшок читать дитині вірші, аби до 2-3 місяців навчити її відчувати ритм та привчити до щоденних занять. Проте це лише один із чудернацьких варіантів батьківської необізнаності щодо розвитку немовляти та його виховання.
Інший варіант батьківських уявлень щодо розвивальної взаємодії з немовлям є більш традиційним: “ Як із ним займатися, якщо воно жодного слова не говорить. От навчиться говорити, тоді й читатимемо, й навчатимемо”.
ПСИХОЕМОЦІЙНИЙ РОЗВИТОК ДІТЕЙ: АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ
Нині відчутна тенденція до зростання кількості дітей дошкільного віку з яскраво вираженими ознаками психоемоційного розладу поведінки й недорозвитку мовлення. Інтелектуальне й особистісне (психосоціальне) становлення дитини - трудомісткий процес, що вимагає від батьків досконалого оволодіння особливим видом мистецтва - вихованням. Доцільним тут будет популярний афоризм, який “мандрує” інтернетом: “Окрім вищої освіти, потрібно мати хоча б посередні знання, і, як мінімум, початкове виховання”. Зазвичай у складному мистецтві виховання справжньої Особистості виникає конфлікт інтересів. Загальновідомо, що потрібно починати розвивати немовлят якомога раніше. Проте, щоб із народження давити дитині “хороше” інтелектуальне навантаження, потрібно бути впевненим у відповідній організації її мозкової діяльності. Але саме цей процес у сучасних малюків потребує поліпшення. У такому разі не можна стимулювати незрілий мозок, оскільки існує ймовірність його суттєвого пошкодження.
З-поміж сучасних малюків значну групу становлять діти із синдромом відхильного розвитку - більше 65-70%. До них належать:
- діти із затримкою психомовленнєвого розвитку
- діти з мінімальною мозковою дисфункцією
- із синдромом дефіциту уваги та гіперактивності;
- із труднощами набуття шкільних навичок (специфічні розлади розвитку шкільних навичок та змішані специфічні розлади розвитку).
Цей список можно продовжувати, але не варто заглиблюватися в медичну термінологію. Порушення психічної діяльності таких дітей не має яскраво вираженого характеру, то не одразу може бути виявлено батьками й фахівцями. Ось чому надзвичайно важливо помітити перші тривожні сигнали, що вказують на “збій”. А ці сигнали мозок дитини обов'язково подає…
НА ЩО ВАРТО ЗВЕРТАТИ УВАГУ ПІД ЧАС ЗБОРУ АНАМНЕЗУ
Під час особистої бесіди щодо складання анамнезу розвитку дитини практичним психологам часто доводиться чути від батьків: “Вона гарно розвивалася, у нас все було в нормі”. Вони мають на увазі вміння дитини смоктати, сидіти, вставати, ходити, захоплено розмахувати руками, усміхатися, і, найважливіше, - не хворіти на застудні захворювання. Проте під час ретельного аналізу може бути з'ясовано, що у виписці з пологового будинку зазначено про наявність у дитини гіпоксично-ішемічного ураження центральної нервової системи, а на першому огляді невролога виявлено синдром рухових розладів, а ще протягом перших місяців життя було зроблено 2-4 нейросонографії. Навіщо останнє, якщо все в нормі й однієї контрольної ультразвукової діагностики достатньо? Саме на це першочергово варто звертати увагу батьків і фахівців під час аналізу розвитку немовлят.
ВІКОВІ ОСОБЛИВОСТІ МОВЛЕННЄВОГО РОЗВИТКУ ДИТИНИ
Найліпшим і найнадійнішими показниками як інтелектуального, так і емоційного розвитку людини будь-якого віку є:
- загальний розвиток мовлення;
- реагування і відгук на мовлення близьких;
- якість вимови звуків, промовляння;
- грамотність і своєчасність мовлення.
Натомість про роблему недорозвитку, негармонічного становлення або про прогресування синдрому відхильного розвитку в дитини свідчать затримка, порушення аб відсутність мовлення, що в немовляти може мати такі прояви, як:
- слабке реагування на мовлення рідних і близьких, починаючи з третього тижня життя
- відсутність агукання та лепету або їх нечіткі форми.
Тут виникає парадокс: батьки, які ще до народження малюка обрали шлях його інтелектуального зростання, через амбіційність та/або неграмотність ігнорують перші сигнали його недорозвитку, активно демонструючи натомість свою примарну “успішність” у виховання нащадка.
Молода сім'я виховує сина. У рік та два місяці він самостійно повзав і ходив, але не розмовляв. Також дитина навідріз відмовлялася гратися у великому манежі, щоразу починаючи біля нього плакати. Згодом таку поведінку хлопчик почав демонструвати й на іншій території. Батьки не розуміли, що відбувається, і тому звернулися по допомогу до психолога.
Перше, що впало в очі фахівцеві, - відсутність вільного простору навколо манежу, де б дитина могла повзати. Скрізь підлога була захаращена іграшками та книгами, які співали, крутилися, розмовляли “навчали та розвивали”. Окрім того, в кімнаті був сенсорний триколісний велосипед з музичним, світловим і шумовим супроводом, аналогічного запрограмована машинка, а також стілець для годування з безліччю кнопок.
Психолог порадила батькам перенести стілець до кухни, сховати подалі весь іграшковий арсенал і залишити в манежі лише три прості іграшки та кілька книг. Вранці наступного дня, прокинувшись, батьки знайшли свого малюка в манежі. Хлопчик самостійно туда заліз і тихо розглядав іграшку. Це був успішний початок роботи з цією дитиною. Проте лише початок, оскільки, крім поведінкових розладів (спровокованих батьківськими педагогічними уявленнями), було виявлено проблеми розвитку мовлення. Над останніми довелося грунтовно попрацювати не одному фахівцю Українського центру психологічною допомоги. Попри невтішні прогнози лікарів, хлопчика підготували до навчання в школі, а наразі від входить до п'ятірки найсильніших учнів класу.
МІФИ ТА РЕАЛІЇ ЩОДО ПОРУШЕННЯ РОЗВИТКУ МОВЛЕННЯ ДИТИНИ
Міф №1. Дитина довго не розмовляла, а потом як розговорилася, неможливо спинити.
Ту варто оцінити, наскільки якісне це мовлення, а тим паче правильність розуміння дитиною складних мовленнєвих зворотів. Також слід замислитися, як така затримка мовленнєвого розвитку впливає на засвоєння необхідних навичок (побутових, соціальних) і як у майбутньому вона впливатиме на засвоєння шкільних.
Міф №2. Лікар радить зачекати до виповнення трьох років. Якщо дитина не заговорить до цього часу, тільки тоді варто проводити серйозне обстеження.
Зачекати, коли дитині виповниться три роки, можна лише для того, щоб поставити діагноз. Натомість потрібно починати стимулювати мовлення дитини від народження, підбирачі та застосовуючи адекватні її віку та індивідуальним особливостям методи й прийоми.
Міф № 3. Батько (мати) теж почав (ла) розмовляти в чотири роки.
Це не найкраща спадковість. Затримка мовленнєвого розвитку ніколи не проходить безслідно, тим паче для наступного покоління.
Негрубі порушення розвитку та затримка мовлення, не діагностовані до 5-6 років, ускладнюють вироблення не лише шкільних навичок, а й призводять до порушення психоемоційного становлення й адаптації дитини. Останнє знаходить своє відображення в агресивній поведінці та девіаціях у підлітковому віці.
Вищезазначені порушення розвитку автоматично не компенсуються в старшому віці, а відставання, що виникло, вимагає спеціальних, набагато складніших зусиль для його подолання.