Психоемоційний розлад поведінки дітей: суть, особливості прояву, надання допомоги

Яковенко О.С.

Практичний психолог. Дитячий садок № 2, 2013

 

Останнім часов неухильно збільшується кількість дітей дошкільного віку з яскраво вираженими ознаками психоемоційного розладу поведінки. Батьки, які не розуміють суті та можливих наслідків таких проблем поведінки, приводять дитину в дошкільний заклад загального типу, сподіваючись, що педагоги та практичні психологи легко впораються з цим. Натомість працівники дитячого садка здебільшого вважають такі проблеми педагогічною занедбаністю і часто трудяться намарно. Застосування виховних заходів, як правило, призводить до протилежного результату: дитина стає некерованою та агресивною, заважає іншим дітям під час занять чи відпочинку і навіть лякає їх своєю неадекватною поведінкою. 

Завдання персоналу дитячого садка, який спостерігає за цією дитино протягом дня, вміти відрізняти відхилення поведінки, пов'язані з педагогічною занедбаністю, від психоемоційних розладів поведінки дитини, а також надати неоціненну допомогу батькам, запропонувавши конструктивний підхід до подолання таких труднощів.

РОЗМЕЖОВУЄМО ПОНЯТТЯ

Як же практичному психологу відрізнити психоемоційних розлад поведінки дитини від педагогічної занедбаності чи недостатньої вихованості дитини?

Педагогічно занедбана дитина - психічно нормальна та фізично здорова дитина, проте вона не володіє знаннями, вміннями та навичками саморегуляції, що необхідні для нормальної життєдіяльності як вдома, так и в колективі. І головне для практичного психолога в цьому випадку - обрати оптимальну методику виховання дитини, яка забезпечувала б гальмування негативних та підсилення позитивних тенденцій в її поведінці. Важливе значення  має формування у дитини емоційної стійкості, здатності до самоконтролю у грі та спілкування з однолітками.

Діти з психоемоційним розладом поведінки також можуть бути педагогічно занедбаними не тільки щодо розвитку пізнавальних процесів, а й, передусім, щодо поведінки. У таких дітей аномалії поведінки набувають особливо важкого, стійкого характеру і їх важно подолати навіть після створення сприятливих умов.

СИМПТОМИ ПСИХОЕМОЦІЙНОГО РОЗЛАДУ ПОВЕДІНКИ ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ

У дошкільному віці розглядати психоемоційний розлад поведінки як діагноз досить передчасно. Однак, наприклад, підвищена збудливість, швидка втомлюваність, емоційна лабільність, конфліктність та неконтактність дитини - це загальновідомі симптоми, які мають викликати стурбованість педагога і практичного психолога. 

Існують такі найбільш характерні симптоми психоемоційного розладу поведінки дитини, що мають привернути увагу й насторожити практичного психолога.

Емоційна лабільність - проявляється в нестабільності настрою, поведінки, швидкій зміні емоцій, конфліктності, неможливості підтримувати гру та спілкування з іншими  дітьми, демонстрування поведінки, притаманної дітям молодшого віку, що засвідчує особистісну незрілість (затримку психічного розвитку). Все це швидко виснажує нервову систему дитини та часто призводить до невмотивованих проявів афекту.

Приступи афекту - разюче відрізняються від істерик. Адже істерика - це бурхливий вияв злості та обурення, який проявляється “вибухом” емоцій. Для істерики необхідні гладачі: дитина стежить за реакцією дорослих. Під час афективного приступу також проявляються яскраво сильні емоції, проте немає демонстративної поведінки, дитина часто втрачає зв'язок із реальністю і для нормалізації стану потребує допомоги дорослого. Така поведінка не може не викликати занепокоєння в оточенні дитини.

Неврозоподібний стан, що має такі прояви:

• тики - заїкання, кліпання очима;
• гіперкінези - мимовільні, уривчасті, повторювальні рухи, що охоплюють різні групи м'язів, наприклад трясіння рук, посмикування голови;
• стереотипна поведінка - біганина колом, маніпулювання різними предметами, такими як мотузка, носовичок, іграшка;
• переважання процесів збудження над процесами гальмування - ходіння навшпиньках, надмірна активність, виражена неуважність, імпульсивність та розгальмованість, дуже швидке мовлення - що помітно посилюються в пероид емоційного збудження;
• окремі ознаки аутичної поведінки - насамперед проявляється в комунікативній сфері (самодостатність на рівні відстороненості, різкий протест проти вторгнення “інших”, цілковите небажання дивитися в очі співрозмовнику або короткочасність такого погляду) та своєрідному порушенні розвитку мовлення (ехолалії - точному повторенні фрази дорослого, мовленні від третьої особи, шаблонному мовленні з використанням фраз із реклами чи мультфільмів).

 

З ЧОГО ПОЧАТИ РОБОТУ?

Встановлювати діагноз розладу поведінки чи робити припущення щодо цього має право лише лікар - невролог, психіатр.

Проте, якщо для поведінки дитини характерні вказані симптоми, практичний психолог має вміти побачити тонкощі їх проявів. Для того, щоб надати адекватну допомогу, практичному психологу варто дотримуватися такого порядку дій:

• Зібрати інформацію про проблеми дитини щодо розвитку її мовлення, поведінки чи засвоєння навчального матеріалу. Результати спостережень слід фіксувати послідовно (із зазначенням періоду, протягом якого здійснювалося спостереження, за якими параметрами і що саме було виявлено), об'єктивно, особливо якщо це стосується аномальної поведінки (із наведенням прикладів поведінки чи мовлення дитини) та аргументовано (із поданням порівняльної характеристики вимог до дітей цієї вікової групи та невідповідності цим вимогам конкретної дитини).
• Обговорити узагальнені результати з керівником дитячого садка, вихователем-методистом та лікарем. Це дасть можливість узгодити позиції та рішення.
• Провести роботу з батьками дитини. Суттєвою помилкою та абсолютним провалом бесіди з батьками є із самого початку спроба описати неуспіхи дитини та проблеми її поведінки. Розмову з батьками дитини слід завжди починати з того, що  у дитини добре виходить, над розв'язанням яких проблем працює практичний психолог, і тільки потім представити результати зібраної інформації, те, що викликає занепокоєння у фахівця і в чому хотілося б досягти кращих результатів (включаючи поведінку). Такий підхід завжди успішний.
• Направити дитину за згодою батьків на консультацію до педіатра або невролога. Якщо батьки відмовляються виконувати рекомендації, а у поведінці дитини проявляються, чи навіть загострюються, певні симптоми психоемоційного розладу поведінки, наприклад, вияви невмотивованої агресії стосовно інших дітей, чи не вдається досягти бажаних результатів щодо розвитку мовлення та засвоєння навичок пізнавальної діяльності, батькам можна рекомендувати звернутися до психолого-медико-педагогічної консультації.

Отже, раннє виявлення у дітей дошкільного віку симптомів психоемоційного розладу поведінки, що є свідченням патологічного розвитку, дасть змогу провести з дитиною та її батьками своєчасну, належно організовану корекційну роботу, що веде до до досягнення позитивних результатів. Своєчасне втручання практичного психолога дасть можливість мінімізувати недорозвиненість дитини та сприятиме досягненню нею вікових норм розвитку.